Н.М.Тихенко,
учитель української мови та літератури
Ясинуватської
загальноосвітньої
школи І- ІІ ст. №4
Там, де
загасла свіча поета
Перебуваючи влітку 2012 року в Санкт
- Петербурзі, я мала змогу відвідати
меморіальний музей - майстерню Тараса Григоровича Шевченка, де у
невеличкій кімнатці, поряд з академічною церквою, загасла свіча генія світової культури ХІХ сторіччя.
Знаходиться
кімната - музей в приміщенні Академії мистецтв на другому поверсі. Тут Тарас
Григорович прожив останні роки свого життя , тут він мріяв і сподівався на краще.
Здається,
що багато чого ми знаємо про нашого
Кобзаря, але після побаченого і почутого
ніби заново розкриваєш для себе величні і трагічні сторінки життя поета.
Нижнє приміщення служило художнику
майстернею. Вражає розмір кімнатки: приблизно
два з половиною на чотири метри.
Вона вузька і довга з одним вікном, перед
яким стоїть стіл із художнім приладдям: офортні дошки, різці, пензлі.
Ліворуч – диванчик, на якому відпочивав поет, праворуч - мольберт, стілець,
шафа з книгами, на якій гіпсовий зліпок Венери.
Обстановку
майстерні відтворили за спогадами
сучасників художника. Найбільш детальний опис належить Миколі Семеновичу
Лєскову: « Квартира эта, отведенная ему после
возвращения в Петербург, состояла из
одной узкой комнаты с одним окном, перед
которым Шевченко- художник работал за мольбертом. Здесь не было никакого
убранства, кроме стола с книгами и экспонатами, небольшого диванчика, обитого
простою клеенкой, двух очень простых стульев».
А друг Шевченка, художник М.Микешин, згадує, що на стіні біля
вікна висіли « пучки барвника, засохшей руты и других степных цветов и трав украинского месторождения».
Зараз в музеї є багато речей, які подаровані
відвідувачами з України: рушники на
стінах. бандура, кобза, бриль, український посуд, квіти. Це прикрашає кімнату,
додає українського колориту.
На
стінах висять найкращі офорти Шевченка, які він створив саме в майстерні:
портрет Ф.А.Бруллі, Ф.П.Толстого, автопортрет 1860 р., «Вірсавія»( з картини
Брюллова), «Притча про виноград» (з картини Рембранта).
У
щоденнику Тарас Григорович записав : « Десять лет неупражнения в состоянии
сделать и из великого виртуоза самого обыкновенного кабашного балалаешника.
Следовательно, о живописи мне и думать нечего. А я думаю посвятить себя
безраздельно гравюре… Быть хорошим гравером, значит быть распространителем
прекрасного и поучительного в обществе».
Повернувшись
до Петербурга, Шевченко звертається за допомогою до професора Академії мистецтв
Ф.І Йордана. Відомий гравер знайомить
його з новими прийомами гравіювання. 2 вересня 1860 р. рада Академії
мистецтв «визнала» Т.Г.Шевченка
академіком гравером.
Клімат
Петербурга, з його постійними туманами, вологістю, був несприятливий для людини
з хворим серцем. У тісному приміщенні , де жив Шевченко, не вистачало повітря,
до того ж воно було отруєне кислотами, що випарювались при гравіруванні. Дуже
негативно позначились на здоров’ї поета нестатки,
відсутність сім’ї,
повсякденного догляду, елементарних побутових умов. Тому в розмовах
з друзями він постійно говорив про поїздку навесні на Україну. Збирався там
купити собі землю на березі Дніпра,побудувати хату. Намалював план, тішився, як
дитя, думкою про велике вікно в майстерні, яке буде виходити на Дніпро.
У «Більшій книжці» на с.329 поет власноруч
написав посередині сторінки: «1861». Але жодної поезії під цим роком у ній не встиг записати. 15-15 лютого, коли хвороба
на короткий час відтупила, він написав
(на звороті офорта автопортрета) останній вірш «Чи не покинуть нам, небого», в
якому так реалістично відтворив наближення кінця («риштувать вози в далеку
дорогу»).
У другій половині лютого Шевченка відвідав В. Жемчужников.
Умови, в яких перебував смертельно хворий поет, справили на нього гнітюче
враження, і він тут же надіслав лист члену Літературного фонду П. Ковалевському
з проханням негайно допомогти Шевченку. «Павел
Михайлович, — писав В. Жемчужников 20 лютого, — подвиньте скорее совет
Литературного фонда на помощь бедному Шевченко.
У него водяная в груди в сильной степени,
и хотя лечит его хороший доктор по приязни (Круневич), но медицинская помощь
парализуется неудобствами жизни Шевченко и отсутствием всякого за ним ухода: живет он в Академии , в комнате, разделенной антресолями
на два яруса, спит в верхнем, где окно приходится вровень с полом, а работает в
нижнем, где холодно. В обоих ярусах сыро, дует из окна, особенно в верхнем,
потому что окно начинается от пола. Это способствует отеку ног и примешивает к
существующей болезни простуду. Ходит за ним академический сторож, навещающий
его известное число раз в день. Я видел его доктора, Круневича, и знаю от него, что при таких
неудобствах жизни ненадежно не только выздоровление Шевченко, но даже сохранение сил его
до весны, чтобы он мог исполнить по крайней мере свое желание — съездить на
родину...».
На
жаль, усі ці турботи були вже запізнілими…
Годинник на стіні у кімнатці Т.Шевченка
показує 5 годину 30 хвилин, час, коли не
стало світоча українського народу. У ту неділю 26 лютого (10 березня за новим
стилем) 1861 року ще продовжували надходити листи , телеграми, вітання із днем
народження, а у відповідь летіла звістка: Шевченко помер…
Після похорон в присутності членів
Петербурзької громади З.Недоборовського й Г.Честаховського, поліція описала
майно. Як згадував пізніше Недоборовський стіни кімнати були майже скрізь
списані віршами, малюнками, шаржами, на підлозі - розкидані листки з малюнками.
Як виходить із «Описи имущества Тараса
Шевченка», небагато майна нажив поет при житті. Поліція оцінила його в 150
карб. 15 копійок. Першою записана найцінніша річ: «Золотые карманные часы с тремя
досками, на 13 камнях, по №5372, фабрики Тобаса, золотая к ним цепочка и такой же ключ». Оцінена – 35 карб.
Мабуть,
про цей годинник згадував М.Костомаров : . «В феврале 1861 года, — розповідав учений, — я отправился к нему узнать
о состоянии его здоровья. Он сидел за столом, кругом были неоконченные работы.
Он сказал, что его здоровье значительно поправляется и на будущей неделе он
непременно придет ко мне. Между прочим, тогда показал он мне золотые часы,
недавно им купленные. То были первые часы, которые готовился он носить: до тех
пор скудость средств не дозволяла ему думать о такой роскоши. Тарас Григорьевич
относился к этим часам с каким-то детским удовольствием. Я простился с ним,
взявши с него обещание придти ко мне на будущей неделе, а если не будет в
силах, то уведомить меня, и я сам приду к нему. Это было в пятницу. В следующее
затем воскресенье его не стало» .
В окремому футлярі знаходились три нитки коралів, на першій золотий хрест з
бірюзою, на другій - медальйон з портретом-мініатюрою Шевченка, на третій -
серце із золота з бірюзою та золота шпилька з кораловою голівкою. Черепахова
табакерка із золотою і срібною насічкою, в табакерці – дві золоті обручки,
срібний позолочений наперсток, три золоті запонки, ще одна шпилька з коралом і
срібна чайна ложка. Всі ці речі оцінені в 15 кар.
Сімнадцять
гравірованих дощок червоної міді оцінено всього - навсього 1карб.
70 коп.
Три
шкатулки з акварельними і масляними фарбами , мольберт з горіхового дерева, два
муштабеля з горіхового дерева, один з яких з емалевою рукояткою, в 6 карб. сріблом.
Сім
гравюр і портрет в горіхових рамках під склом оцінені в 45 карб.
Були
серед майна також одяг і побутові речі - 38 крб. 65 коп. Який час це майно
зберігалось в Академії мистецтв, а 31 березня 1861 р. за дорученням рідних
братів поета Микити та Йосипа були передані М.Лазаревському.
Пізніше
етнограф Д.Каменський склав реєстр книг, що належали Т.Г.Шевченку: 110 записів
включали більше 150 одиниць – козацькі літописи, книги з автографами авторів -
дарувальників (С.Аксакова, Марка Вовчка, П.Куліша, М.Максимовича,
А.Писемського, І Тургенєва), перекладна література, газети. Книги були передані
на збереження інженеру Ф.Черненкові, в квартирі якого збиралась Петербурзька громада. На жаль,
після смерті Черненка сліди бібліотеки
Шевченка були загублені.
Більше
100 років кімната, де провів останні роки життя Тарас Шевченко, стояла зачиненою.
Нею не користувались, але про неї незабули. До 100 – річчя з дня народження
поета на стіні повісили меморіальну дошку, а поруч – бюст роботи Ф.Каменського,
створений 1862 року. Працювати над скульптурою Кобзаря (як дипломною роботою)
скульптор почав ще за життя Тараса Григоровича - в 1861 р., а через рік отримав
за цю роботу звання художника. Це єдиний прижиттєвий скульптурний портрет
Шевченка.
Зараз
в музеї більше 1100 експонатів , серед яких оригінали графічних робіт Т. Г. Шевченка, оригінали і копії особистих
речей. Ранні видання його творів, книги про життя і творчість поета.
Незабутні враження залишились від відвідування
музею. Прикро, що небагато наших співвітчизників, які зараз проживають у Санкт
– Петербурзі, знають про його існування. Сподіваюсь, що вшановувати пам’ять цього воістину народного і
великого поета, наймогутнішу постать не тільки української , а світової
культури, ми будемо не тільки під час
ювілеїв. Кожного дня будемо розкривати
для себе такого знайомого і незнайомого нам Т.Г.Шевченка.
Література
1.
Костомаров Н. И. Письмо к издателю -редактору
«Русской старины»
М.И. Семевскому
// Русская старина, 1880.
2. Лазаревский
А. Последний день жизни Т.Г.Шевченко // Северная пчела. 1861.
3. Последние дни
Т.Г.Шевченко: (Из неизданных писем) // Тридцать дней. - №8.- 1937.
4. Тарасов А.Ю.
Мемориальная мастерская Т.Г. Шевченко . – Л. : Художник РСФСР, 1983.
|